Неокласична економiчна теорiя

[pirate]

Школа монетаризму

Мiлтон Фрiдмен
(народився у 1912 р.)
Професор Чиказького університету, лауреат Нобелiвської премiї 1976 р.
Основні твори – “Кількісна теорія грошей” (1956), “Капіталізм та свобода” (1962)

Монетарна концепцiя державного регулювання
1. М. Фрiдмен у спiвавторствi з А. Шварц проаналiзував 20 економiчних циклiв у розвитку США i помiтив, що змiни в грошовiй масi на декiлька мiсяцiв передують змiнам ВНП на всiх стадiях економiчного циклу. Отже, головною i вирiшальною причиною всiх змiн в економiцi є грошi.
2. Виходячи з того, що грошi формують рiвень цiн в економiцi, а значить i номiнальний ВНП, довiв, що у рiвняннi кiлькiсної теорiї грошей (M * V = P * Y) швидкiсть обiгу грошей (V) cтабiльна i залежить вiд звичок людей у використаннi грошових активiв i структури грошового ринку. Таким чином, при зростаннi грошової маси в економiцi повиннi зростати сукупнi витрати (P*Y). Далi було доведено, що Y також стабiльний, оскільки ВНП залежить від виробничих можливостей і зайнятості з урахуванням природного рівня безробіття.
3. Уведення категорії природний рівень безробіття, під яким розуміється відсутність циклічного безробіття, задає стабільність параметрам зайнятості. Отже, збільшення грошової маси (М), не впливаючи на ВНП, збільшує лише загальний рівень цін в економіці. Таким чином, держава повинна вести контроль за збільшенням грошової маси і утримувати її на рівні 3 – 5% на рік незалежно від кон’юнктури. Це твердження одержало назву “основного монетарного правила”.
Теорія монополії
1. Монетаристи виділяють три різновиди монополій:
 монополія у промисловості (масштаби діяльності таких монополій незначні, тому що у промисловості зосереджена приблизно чверть виробництва та робочої сили);
 монополія у профспілках;
 урядова і підтримувана урядом монополія.
2. Існує три фактори, що ведуть до створення монополій. Перший з них об`єднує технічні причини (наприклад, у місті логічно мати тільки одну систему водопостачання). Другим джерелом виникнення монополій монетаристи називають пряму та непряму підтримку уряду. Прикладами такої підтримки є тарифи і податкове законодавство. Як третє джерело формування монополій розглядається приватна домовленість, на основі якої складаються картелі.
3. Уряд повинен боротися з монополіями. Для цього необхідна глибока реформа антимонопольного та податкового законодавства.
Теорія інфляції
Інфляція – явище грошового порядку, і боротьба з нею можлива лише у сфері грошового обігу. Передусім необхідно зменшити кількість грошей в обігу. При цьому конкретні дії можуть бути різноманітними: зменшення кількості цінних паперів, дерегулювання платіжного балансу, зниження державних видатків. По мірі того як економічні суб`єкти пристосуються до нових умов, у дію самостійно вступлять сили, спрямовані на зниження темпів інфляції (сили ринку будуть сприяти вирівнюванню грошової маси щодо кількості товарів). Все це повинно призвести до скорочення обсягів виробництва та зменшення темпів зростання цін.

[pirate]

Школа економіки пропонування

Артур Лаффер
Американський економіст, професор
Основний твір – “Основи економіки пропонування”

1. Підтримує монетарну концепцію і вважає, що основними причинами інфляційних процесів є:
 високі ставки податків;
 дії держави, що викликають неочікувані коливання витрат виробництва (фінансові санкції, пільги, зміна правил регулювання).
2. На думку А. Лаффера, зростання податків призводить до втрати підприємцями стимулів інвестування і тим самим провокують падіння виробництва, підрив фінансової бази оподаткування. Навпаки, зниження податків є достатньою умовою підвищення ініціативи підприємців у напрямку розширення інвестицій і економічного зростання. Внаслідок цього бюджетний дефіцит скорочується, а інфляція стабілізується. А. Лаффер доводить існування оптимального рівня податкової ставки на прибуток – 35%.

[pirate]

Школа раціональних очікувань

Економістів університету Міннесоти Т. Сарджента, Н. Уоллеса та Р. Лукаса відносять до школи раціональних очікувань. Написані ними роботи “Дослідження теорії ділового циклу” (Лукас, 1991), “Теорія раціональних очікувань та економічна політика” ( Сарджент та Уоллес, 1989), і “Раціональні очікування та економічна практика” ( Лукас та Сарджент, 1991) привернули загальну увагу.
Основна ідея школи полягає в тому, що економічні суб’єкти у своїх діях враховують напрямки фінансово-кредитної політики і нейтралізують їх. Тобто фактична і очікувана інфляція не збігаються, і тому монетарна політика держави не має сенсу. Представники школи займаються розробкою умов, за яких можливий збіг фактичної і очікуваної інфляції, і, тим самим, здійснення монетарної політики.
Теорія раціональних очікувань стверджує, що:
 гроші – фактично єдиний порушник економічної рівноваги;
 гроші і ціни завжди змінюються майже пропорційно;
 перехідні періоди між станами грошової рівноваги майже миттєві;
 пропозиція грошей може ефективно контролюватися лише центральним банком;
 дискреційне керування пропозицією грошей суттєво не впливає на виробництво, зайнятість та реальну ставку відсотка і тому повинне бути змінене на керування, що орієнтується на той або інший варіант правила зростання грошової маси.
Прибічники концепції раціональних очікувань відкидають державне регулювання економіки, а заходи економічної політики вважають неефективними. Більш того, регулююче втручання держави, що являє собою найчастіше непослідовну, а то й некомпетентну економічну політику, вони розглядають як основу циклу, головну причину відхилень від природних рівнів виробництва і безробіття.
Значне місце прибічники раціональних очікувань відводять створенню рівноважної моделі цін. Рівноважні ціни ставляться в залежність від грошової маси, її руху. Навіть на невеликі коливання цін підприємці відповідають різкими змінами обсягів виробництва і зайнятості. Збільшення грошей в обігу викликає зростання цін, що є сигналом для економічних агентів про збільшення виробництва.
Дестабілізуючим фактором економіки автори нової класики називають недосконалість інформації, її обмеженість та перекрученість.

У сучасних умовах неокласичну традицію в економічних дослідженнях підтримують такі вчені, як Ф. Хайєк, В. Леонтьєв.

Фрідріх фон Хайєк
(1899 – 1992)
Американський економіст
Основні твори: “Дорога до рабства” (1944), “Індивідуум та суспільний лад” (1948), “Конституція свободи” (1960), “Приватні гроші” (1976)

1. Економічні проблеми повинні вирішуватися через нагромадження і розповсюдження інформації (знань). Якщо інформація розповсюджується без перешкод, то конкурентні економічні ціни переводять економіку до оптимального стану. Ефективний розподіл ресурсів, що відповідає оптимуму, є результатом ефективної координації знань.
2. Економічна свобода – перш за все індивідуальна свобода кожної окремої людини автономно розпоряджатися своїми ресурсами. Система приватної власності – основна гарантія свободи.
3. Відкидав надмірне втручання держави в економіку, а надто у процеси ціноутворення.
4. Пропонував скасувати державну монополію на випуск грошей. Гроші треба вважати звичайним комерційним товаром і дозволити випускати їх приватним емітентам (комерційним банкам). Грошова система повинна функціонувати на основі конкуренції багатьох приватних валют.

Василь Васильович Леонтьєв
(нар. 1906)
Професор Нью-Йоркського університету, американський економіст
Основний твір – “Економічні есе: теорії, дослідження, факти і політика” (1990)

Розробив метод прогнозного економічного аналізу “витрати – випуск”, який дозволив удосконалити прогнозування процесів заміщення одних частин суспільного продукту іншими, сприяв дослідженню структури і динаміки економіки країни, виявленню тенденцій в змінах споживацького попиту, зіставленні цін і доходів. Рівняння моделі поділяються на балансові і структурні. Балансові рівняння гарантують дотримання рівноваги попиту і пропозиції. Структурні рівняння описують кількісні зв’язки між витратами і випуском у кожній галузі.